Звичайна щука (Esox lucius) – вид м'ясоїдних риб роду щук (Esox). Ці риби –
типові мешканці солонуватих та прісноводних водоймищ північної півкулі (тобто
мають голоарктичне розповсюдження). 
Біноміальна назва виду буквально означає латиною «водяний вовк».
Звичайна щука може досягати в довжину більш ніж 1.5 метра, ваги – 35 кг (за деякими свідченнями навіть більше),
самиці завжди більші за самців.
Забарвлення тіла плямисто-смугасте, світлі смуги проходять вздовж та
поперек тіла. Залежно від характеру та ступеню розвитку рослинності прибережної
зони щуки можуть мати сірувато-зеленуватий, жовтуватий або сіро-бурий колір,
спина темна, черево білувате, з сірими крапинами; в деяких озерах зустрічаються
сріблясті щуки. Спинний, анальний та хвостовий плавці бурі, з чорними плямками,
грудні та черевні – жовтувато-червоні.
Самців та самок ззовні можна відрізнити за формою статево-сечового отвору,
котрий у самців має вигляд вузької довгастої щілини, забарвленої в колір
черева, а у самок – овального поглиблення, облямованого валиком рожевого
кольору.
Тіло щуки має видовжену, стріловидну форму. Голова сильно видовжена, нижня
щелепа видається вперед. Зуби на нижній щелепі мають різний розмір і слугують
для захвату жертви. Зуби на інших кістках ротової порожнини дрібніші,
спрямовані гострими кінцями в глотку і можуть занурюватись в слизову оболонку,
що встеляє ротову порожнину та глотку. Завдяки цьому здобич легко ковтається, а
якщо вона намагається вирватись, глоткові зуби підіймаються та утримують
жертву.
Для щук характерна зміна зубів на нижній щелепі: внутрішня поверхня щелепи
вкрита м'якою тканиною, під нею розташовані навкісні ряди з 2-4 заміщуючих
зубів, які примикають ззаду до кожного діючого і утворюють з ним єдину групу
(зубну сім'ю). Коли робочий зуб виходить із вжитку, на його місце стає своєю
основою сусідній заміщуючий зуб тієї ж сім'ї. Спочатку він хитається, але потім
щільно приростає основою до кістки щелепи і укріплюється. Зуби у щуки
змінюються не одночасно. В один і той же час одні зубні групи закінчуються на
краю щелепи старим зубом, що вже розсмоктується, інші – міцним робочим, треті –
ще рухливим молодим. В деяких водоймах у щук зміна зубів посилюється протягом
певних сезонів, і тоді щука в цих водоймах перестає брати крупну здобич.
Звичайна щука розповсюджена в північних водах Європи, Азії та Північної
Америки. Її ареал – один з найбільших ареалів серед прісноводних риб. На
території України звичайна щука зустрічається всюди, окрім водойм Кримського
півострова (хоча останнім часом здійснюються спроби штучної її там акліматизації
– зокрема, в Чорноріченському водосховищі поблизу Севастополя).
Найбільш комфортні місця помешкання для щуки – річки з уповільненою течією,
озера, водосховища. Також вона може зустрічатись і в розпріснених частинах
морів – наприклад в Фінській, Ризькій та Куршській затоках Балтійського моря, в
Таганрозькій затоці Азовського моря.
Щука добре витримує кислу реакцію води, може комфортно жити в водоймах з рН
4.75. При зниженні вмісту кисню до 3.0-2.0 мг/літр наступає пригнічення дихання,
тому в заморених водоймах взимку щука часто гине.
В природних водоймах самиці щуки починають розмножуватись на четвертому,
рідше на третьому році життя, а самиці – на п'ятому.
Нерест щуки відбувається при температурі 3-6°С, відразу після танення льоду,
біля берегу на глибині 0.5-1 метр. Під час нересту риби виходять на
мілководдя і шумно плескаються. Звичайно на нерест спочатку підходять найменші
особини, а останніми – найкрупніші. В цей час щуки тримаються групами: 2-4
самиці біля однієї самки; біля великих самок – до 8 самців. Самка пливе
попереду, самиці пливуть за нею, відстаючи приблизно на половину корпусу. Вони
або притискаються з боків до самки, або намагаються триматись безпосередньо над
її спиною. З води в цей час постійно з'являються спинні плавці та верхні
частини спини риб.
Під час нересту щуки труться об кущі, пеньки, стебла очерету та рогозу і
інші предмети. На одному місці риби довго не затримуються, весь час
переміщуючись по нерестилищу і викидаючи ікру. Наприкінці ікрометання всі особини
групи, що нерестилась, кидаються в різні боки, викликаючи гучний плеск; при
цьому самиці часто вистрибують з води в повітря.
Одна самиця щуки залежно від розміру може відкладати від 17.5 до 215 тисяч
ікринок. Ікринки великі, близько 3 мм в діаметрі, слабоклейні, можуть
приклеюватись до рослинності, але легко спадають при струсі. Через 2-3 дні
клейкість пропадає, більшість ікринок скочується і подальший їхній розвиток
відбувається на дні.
Нормальний розвиток ікри щуки на дні в непроточній воді можливий тільки
тому, що навесні при низькій температурі вода відносно сильно насичена киснем,
а по мірі прогрівання води концентрація кисню в ній швидко падає. Таким чином,
чим раніше щуки починають нереститись, тим менше ікри гине.
Якщо після нереста щук відбувається швидкий спад води, це призводить до
масової загибелі ікри – таке явище часто спостерігається у водосховищах, рівень
яких є несталим.
Залежно від температури води розвиток ікри відбувається 8-14 днів, личинки,
що з неї виводяться, мають 6.7-7.6 мм в довжину. По мірі розсмоктування
залишкового жовчного міхура личинки переходять до харчування зовнішніми
ресурсами: маленькими ракоподібними – циклопами та дафніями. При довжині 12-15 мм щуки можуть вже полювати на личинок коропових
риб. Нерест коропових риб звичайно відбувається після щуки, що сприяє
харчуванню щучої молоді. Після досягнення щукою розміру 5 см вона повністю переходить на харчування
молоддю інших риб, переважно коропових. Якщо щуку такого розміру тримати в акваріумі
та годувати дрібними ракоподібними, вона загине, так як витрати енергії на
добування корму не відшкодовуються поживними речовинами, що наявні в такій
здобичі.
Навесні щуки разом з паводковими водами заходять в заплавні озера. Через
деякий час зв'язок цих водойм з рікою переривається, і життя молоді, що вийшла
з ікри в таких умовах, дуже відрізняються від такого в річці або великих сталих
водоймах. З огляду на недостатні харчові ресурси зростання щук тут іде вкрай
нерівномірно, різниця в довжині між рибами одного віку може досягати 2-2.5
рази. Дрібні особини стають здобиччю для більших, іноді, при особливій нестачі
кормових ресурсів, щуки довжиною 3-4 см вже вдаються до канібалізму.
Цікаво, що такі вироджені харчові ланцюги, що складаються лише з щук (коли
мальки харчуються планктоном, більші щуки – мальками, а ними, в свою чергу,
харчуються ще більші) в ряді водойм спостерігаються на постійній основі. Це
трапляється в північних (зазвичай тундрових) озерах Якутії та Канади, де
кількість поживних речовин вкрай мала – тобто, недостатня для підтримання
складної харчової піраміди; окрім наукової, такі «щучі озера» описані і в
художній літературі – наприклад, в оповіданні польського письменника Аркадія
Фідлера «Канада, що пахне смолою».
При цьому, незважаючи на вкрай спрощену структуру харчового ланцюга,
екосистеми таких водойм перебувають в сталому вигляді протягом сторіч – в
донних відкладах та на узбережжі окрім щучих кісткових рештків, дослідники в
таких водоймах нічого не знаходили; це також підтверджується фольклором
місцевих жителів.
В водоймі щука тримається в заростях водяної рослинності. Зазвичай вона там
стоїть нерухомо і затаївшись, раптово кидаючись на здобич. Впіймана здобич ковтається
тільки в напрямку з голови – якщо щука вхопила її поперек тіла, то, перед тим
як проковтнути, вона швидко розвертає здобич головою в глотку.
При нападі щука орієнтується за допомогою зору та бокової лінії, органи
якої розвинуті не тільки на середній лінії тіла, а й на голові (переважно на
передній частині нижньої щелепи).
Об'єкти харчування дорослих щук досить різноманітні. Звичайно вона поїдає ту
рибу, якої найбільше в даній водоймі: в озерах та водосховищах України це
плотва, окунь, йорж, лящ, густера; в річках в харчуванні щуки зростає частка
типово річкових риб – таких як піскар, бичок підкамінник і т. ін. Навесні щука
з охотою поїдає жаб. Відомі випадки, коли великі щуки хапали та затягували під
воду мишей, пацюків, куликів і навіть білок, що перепливали річки. Найбільші
щуки можуть напасти навіть на качку, особливо в період линьки, коли ці птахи не
підіймаються з води у повітря. Загалом, щуки здатні нападати і вбивати доволі
крупних риб, довжина та вага яких досягає 50%, а подеколи і 65% від довжини та
ваги хижака.
В харчуванні щук середнього розміру, біля півметру, переважають численні та
малоцінні, або смітні риби, тому щука є необхідною складовою раціонального
рибного господарства на озерах; за її відсутності в озерах різко зростає
чисельність дрібного йоржа та окунів.
Загалом, щуку досить широко розводять в ставкових господарствах. Наприклад,
у Франції із загальної площі ставків в 100 тис. га більш ніж 50 тис. віддані
під розведення щуки.
М'ясо щуки вміщує 2-3% жиру і є дієтичним продуктом, особливо якщо риба
надходить для споживання в живому вигляді.
Максимальний вік щук в промислових виловах в теперішній час, а також
протягом кількох останніх сторіч, не перевищує 25 років. Достовірно
задокументовано вилов 33-річної щуки. Але розповіді в популярній літературі про
щук набагато більшого віку слід віднести до категорії легенд.
Особливою популярною серед оповідань такого типу є історія «гейльборнської
щуки», котру, начебто, в 1230 році впіймав особисто імператор Фрідріх II,
позначив золотим кільцем і випустив в озеро Бьоккінген поблизу Гейльбронна, де
цю щуку виловили через 267 років. При цьому вона досягала довжини 570
сантиметрів та ваги 140 кг. Хребет цієї щуки був переданий на зберігання в
собор міста Мангейм.
Це оповідання викликало зацікавлення німецького натурфілософа Окена. Окен
докладно вивчив історичну хроніку і встановив, що Фрідріх II того часу
безвиїзно жив в Італії і ніяк не міг позначити щуку на території Німеччини.
Вдалося також дослідити хребет гігантської щуки, виставлений в соборі Мангейма.
Виявилось, що це фальсифікація, тому що його скомпоновано з хребців кількох
окремих щук.
Велика щука – бажана здобич риболова спортсмена.
Зазвичай щуку ловлять на донні та поплавцеві вудки, наживлені жабою або живцем
(окунь, карась, ротан, йорж, плотиця), на зимові та літні жерлиці. Самим
популярним способом ловлі є спінінгова ловля, де як приманку використовують
блешні (колебалки, вертушки, кастмастера), силіконові приманки (твістери,
віброхвости), воблери, попери, волкери та інші приманки. Часто проводяться
спортивні змагання між риболовами по спінінговій ловлі як з берега, так і з
лодки. ------------------------------
Копіювання матеріалів дозволено тільки із згоди автора із посиланням на сайт www.on-fishing.ucoz.com - Риболовля на Горохівщині.
|
